Кати України!!!

Радянські діячі очима невідомого художника, що випустив в 1922 році у Філадельфії "Альбум з 30 фотографiямі болшевіцких комiсарiв" під назвою "Кати України" (підписи до портретів в точності повторюють підписи з "Альбома", зі всіма орфографічними особливостями їх автора):

ВАЖЛИВО !!! Петиція

Президенту України В.Ющенку
Голові Верховної Ради України В.Литвину
Прем’єр-міністру України Ю.Тимошенко
Генеральному Прокурору України О.Медведьку

Ми,Українці,вимагаємо чесного,об'єктивного погляду, не зважаючи на будь які ідеологічні міфи, щодо ситуації з затриманням українських націоністів, а саме: Микола Коханівський, Андрій Тарасенко, Олександр Задорожний, Іван Срібний, Богдан Франт, які 30 червня в зв'язку з пошкодженням пам'ятника вбивці і кату мільйонів укранців Лєніну!
МВС України в м. Києві порушила кримінальну справу щодо 5 українці за ч.2 ст.296. Нагадаємо що Указом Президента України № 250/2007 "Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні", яким органи влади зобов’язано вжити заходи щодо "демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами". Незвжааючи на це влада яка називає себе українською не зносить ці пам"ятники. Якщо влада не в стані цього зробити,це вирішили зробити українські націоністи.Вони чесно здійснили свій національний і громадянський обов’язок та виконання Указу Президента України.

Вимагаємо негайного звільнення затриманих українців, які гідно і чесно виконали свій громадянський і національний обов’язок, стали на захист національної честі і гідності, здійснили відновлення історичної та національної справедливості щодо українців.


З повагою,
ті, що підписалися нижче. ТУТ

"ВСЯ В ХРЕСТАХ, ЯК ОВЕЧКА В РЕП'ЯХАХ"

Чи влаштовує сучасного українця інформація від баби Палажки?

Якось прочитала в столичній газеті статтю про прадавнє свято Колодія, де стверджується, що наш Предок-оріянин на світанку, "ставши обличчям на Схід, накладав на себе знак Хреста", промовляючи молитву до Сонця-Дажбога, так само хрестився і ввечері. Можна було б посміятися, якби не було так сумно. Не думаю, що така "інформація" порадувала християнських попів, але й рідновіри навряд чи дочитають статтю до кінця, відкинувши газету після першого ж такого опусу.

Справді, приходять на згадку рядки з повісті Івана Нечуя-Левицького, де баба Палажка каже: "Я всім розказую, в якій церкві які мощі, показую, де лежить пір'я з архангела Гавриїла в панянському монастирі, де стоїть молоко богородиці..." Здається, ми вже призабули цей хрестоматійний сюжет, коли баба Палажка читає молитву над п'яним Кайдашем, згадуючи "ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита". Засвоївши термінологію християнських попів, баба Палажка молиться: "Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах". Кого влаштовує така аргументація, для того в нашого українського народу є мудра приказка: хрести п'яти та й лягай спати! А тим, хто не раз сам замислювався над цією проблемою, пропоную свої роздуми, хоча й усвідомлюю, і це цілком природно, що однією статтею ця тема не вичерпується. Вона потребує ще додаткових джерелознавчих пошуків, опрацювання й наукового осмислення.

Історична довідка:

1. Знак рівнобічного (рівнораменного) хреста є знаком Сварги - найвищого Неба, що його бачить людина над головою. Це знак сонячного вогню, животворної Божественної сили. Такий "хрест" в давніші часи слов'яни називали крижем. Подібний знак, але із загнутими кінцями, називається Коловратом (коловоротом). Ці знаки широко використовувались у житті наших Пращурів: у формі рівнораменного хреста будували жертовники Богам, орієнтовані строго за сторонами світу; косі рівнобічні хрести викарбовували на каменях, що служили дороговказом до Святині (наприклад, шлях на священну гору Соботку, нині територія Польщі); криж також є мірою для полотна, яка дорівнює довжині від середнього пальця піднятої вгору руки до великого пальця протилежної ноги дорослої людини; така мірка полотна використовувалась в обряді освячення і наречення дитини - звідси - назва крижмом. Крижем, Крижиком або Сварожиком називається обрядовий хліб - пожертва Матінці-Землі для спонукання її родючості; Коловрат або Сваргу пишуть на писанках, виготовляють з тіста як прикрасу на великодні короваї, вишивають на одязі, рушниках і т. д. Як бачимо, ці правічні знаки були священними для наших Пращурів і такими ж мають бути й для нас, їхніх нащадків.

2. Але ніяких "накладань хреста" на людей, тобто на самих себе, не здійснювалось і не могло бути ні в трипільські часи (VI - ІІІ тис. до н.е.), ні в часи оріянські, коли жив Прабатько Орь (за Велесовою Книгою - 7 ст. до н. е., тобто скіфський час). Мало того, русичі вважали величезною ганьбою хрестити лоба, та ще й перед Святим Сонцем-Дажбогом, бо це, за нашою Вірою, є приниженням і образою Божества. Навіть і сам сумнозвісний "рівноапостольний" князь Володимир, який загнав Русь-Україну до християнського рабства, ніколи не хрестив лоба, хоча б тому, що тоді це було неприйнято. Невідоме хресне знамення і в язичницьких релігіях інших народів. Як обереги широко використовувались кола. Окреслення крейдою, вугіллям, ножем на землі символічного круга навколо себе - відомий прадавній оберіг. Коловий рух правою рукою навколо голови чи обличчя ладує природню енергетику людини, знімає головний біль, діє заспокійливо під час нервового збудження, тобто виконує лікувально-магічну роль. Такий знак треба накладати посолонь (тобто за Сонцем). Під час молитви рідновіри піднімають витягнуті вперед долоні до Сонця-Дажбога, а якщо його не видно, то повернувшись обличчям на схід. Якщо ж молитва здійснюється в храмі - повертаються до зображення (статуї) Божества. Після молитви руки складають на грудях так, як зображено на статуї Світовита: праву на серце, ліву - на сонячне сплетіння (стан священного спокою), знак закінчення молитви і вдячність Богам.

3. У християнстві вперше "хресне знамення" введено лише на початку Х ст. Це є історичний факт, який замовчується церквою. В Україні-Русі "хресне знамення" двома пальцями почали застосовувати лише в ХІІІ ст., та й то тільки попи, але ніяк не народ (про це пишуть різні християнські джерела, наприклад: протоієрей Григорій Дяченко. Полний церковнославянский словарь. - 1990. - С. 269). До речі, слово хрещений (церковнослов'янське крествуємий, крестуємий означає "розіп'ятий на хресті"). Отже, охрещення дитини є символічним розпинанням її на хресті. Після московського собору 1667 року ортодоксальна церква впровадила хресне знамення трьома пальцями, що за її канонами означає три іпостасі Божі, після чого почалися жорстокі переслідування, так званих старообрядців, які не визнавали цього нововведення.

Християни-католики христяться п'ятьма пальцями, що у них означає п'ять ран Ісуса, до того ж накладають хресне знамення зліва направо, в той час, як християни-ортодокси (т.зв. православні) христяться справа наліво. Християни-протестанти не визнають хресного знамення взагалі, так само, як і не поклоняються іконам, мощам, святим. Ці канони протестанти відкинули ще в XVI ст. Подібна різноманітність існує також і в традиціях поклоніння різним формам хреста (чотири-, шести-, восьмиконечні, зі скошеною нижньою поперечиною, у формі літери Т - "тауподібний" або "трикінечний" з зображенням розіп'ятого Ісуса і без нього та ін.). Отже, цей різнобій в межах фактично однієї християнської релігії викликає сумнів щодо давності цього звичаю загалом. Швидше за все, християнська церква так і не виробила одностайного канону й досі.

4. Український народ дуже довго після насильницького охрищення не приймав християнських звичаїв і світогляду, які були чужими в Русі-Україні. Якщо хтось христився на людях, його висміювали як юродивого. Відомі слова Великого Князя Святослава: "Віра християнська - юродство єсть". Він своєчасно зрозумів загрозу юдохристиянства для всіх народів і прагнув зберегти слов'янську єдність, створивши язичницьку імперію, однак противники підступною змовою прибрали небезпечного для них князя-воїна. І хоча християнізовані літописці добре подбали, щоб перекрутити, а то й просто знищити інформацію про справжні події того часу, наша українська впертість ще багатьом поколінням служила надійним захистом проти чужовір'я.

Тому маємо безліч нарікань християнських попів впродовж цілих восьми століть (аж до XVIII ст. включно), що люди соромляться накладати на себе хрест. Так, ще Кирило Єрусалимський нагадував про обов'язок віруючих любити і "почитати" Христоса: "Не стидайся Христового хреста, хоча б хтось його приховував, але ти явно клади його на своєму чолі... Роби цей знак, коли ти їси й п'єш, коли сидиш, лежиш, встаєш, або ходиш, словом, при кожній нагоді". Про те ж саме нагадував українцям Іван Вишенський: "Хрестом Христовим, до церкви прийшовши, хреститися не соромтесь; бо нині християни Малої Русі поєретичені, бо хреста Христосового, слави своєї, що на ньому і нам спасіння содіялось, соромляться. І не тільки в церкві, але й за трапезу сідаючи, хрестом себе знаменайте..."

Це написано в 1600 році. Якби хресне знамення було і язичницьким оберегом, то не приходилось би християнським душпастирям постійно нагадувати своїй пастві про нього. Однак маємо й пізніші документальні свідчення про те, що "українці до церкви не ходять, церковне вінчання нехтують і дітей хрестити не хотять", а християнська церква насильно схрещувала тисячі язичників аж до ХІХ століття. До речі, навіть на початку ХХст. в народі існував обряд відхрещення, який здійснювали знахарки та чаклуни після різних церковних обрядодійств: хрещення, вінчання тощо (див. Матвієнко В. Українські святощі // Сварог, 1996, № 4).

Кому вигідно, щоб люди накладали на себе хресне знамення? Релігійні імперіалісти надали хресту неправильної форми (з непропорційно витягнутим нижнім кінцем), що зруйнувало нашу етнічну символіку, приземливши природне начало людського тіла. Прагнення до світового панування спонукало їх впровадити і хресне знамення для християн, щоб "раби Єгови" (саме так в оригіналі Біблії, а не "раби Божі") щодня знищували свою фізичну енергетику, послаблювали свої сили і здоров'я. Для наукоподібності свого винаходу вони вигадали байку не тільки про те, що хрест (знаряддя страти) є символом Христоса, але й що хрест нібито позитивно впливає на "чакри".

До речі. Христос з хрестом має тільки незначну співзвучність, бо розпинався він не на хресті, а на дерев'яній колоді, яку пізніше християни назвали "хресним деревом". Та ще й, як відомо з історичних джерел, у Римській імперії того часу побутував так званий п'ятиконечний хрест, на якому розпинали злочинців. Такий хрест "у всьому був схожий на чотириконечний, крім того, що в середині прямого стовпа прироблялось схоже на ріг сідалище, на якому сидів розіп'ятий... сидів, ніби їдучи верхи на коні" (Дяченко Г. Крест Христов. - Там же, стор. 1024). І хоча історики церкви не зацікавлені в тому, щоб хрест Христоса мав таку форму, але ніде правди діти - у Римській імперії того часу саме ця форма хреста була найпопулярнішою, хоча, звичайно, існували й інші (приміром у вигляді літери Х, але такий вживався вкрай рідко).

Висновки

Зневага до тіла, приборкання людських прагнень до свободи, виховання смирення, покірливості, пасивності - це найбільша шкода, завдана імперськими релігіями вільним народам. Саме приглушення людських прагнень мали на меті ці "будівничі", коли ввели ще й хресне знамення - символ розп'яття свого власного "Я", покірності й фізичної слабкості. Слаба людина не може піднятися духом до Божественних істин своєї Рідної нації. Подумайте, чи може людина із здоровим глуздом носити на шиї символ шибениці, та ще й надавати йому позитивного значення? Знаю, що мільйони українців ще не готові до сприйняття цієї інформації, але вже настав час для серйозного аналізу причин нашого лиха. Без такого переосмислення важко говорити про справжню незалежність держави.

Нові часи оновлюють і світогляд, і загальноприйняті уявлення про ті чи інші явища нашого життя. Якщо десять років тому націоналістом вважали того, хто тільки розмовляв українською мовою, то нині цього вже недостатньо. Сьогодні національно свідомою може вважатися людина, яка не тільки створює навколо себе україномовне середовище, але й дбає про те, щоб посилити енергетику свого етносу, консолідувати народ на побудову гармонійного суспільства у своїй державі. А це можливе лише за умови очищення свідомості усіх громадян від чужинської культури, чужинських норм моралі, застарілих стереотипів мислення. Нині нас не влаштує суржикова мова, так само, як і суржикова культура (тобто суміш всесвітніх цінностей). Такий, м'яко кажучи, "вінегрет" можуть споживати хіба що "стойкіє інтернаціоналісти", які полюбляють "общечеловєчєскіє ценності". Але чи можна визначити смак картоплі, споживаючи вінегрет? Отож, планка українського націоналіста нині піднялась на вищий рівень.

Шкода тільки, що наша безмежна українська віротерпимість може дозволити собі синкретичні вірування на зразок: "Ми шануємо Віру наших Предків, але й Ісус теж хороший, і взагалі - він був українцем, навіщо ж нам від нього відмовлятися?". Хочеться зіронізувати: мабуть, Ісус був і першим, а може, й єдиним "українцем", який здійснив юдейський обряд обрізання крайньої плоті (кому це не до вподоби, дивіться християнський календар, де 14 січня - свято "Обрізання Господа нашого Ісуса Христа"). Отож, якщо не хочемо "хрестити п'яти", подбаймо про майбутні покоління українців, яким у школі нині накидають біблійні байочки як окремий предмет, який читають некваліфіковані вчителі (не хотілось би порівнювати їх з бабою Палажкою), або просто запрошують до школи попів, навіть не замислюючись, що цим порушують Конституцію України. Чи не краще для всебічної освіти дітей увести предмет релігієзнавство, підготувавши спеціальних викладачів у вузах?

Курси ж народознавства, які читають у школі, подекуди наскрізь просякнуті християнством, навіть читаються і співаються християнські молитви. Нещодавно в тролейбусі я почула враження двох школярів від такого уроку: "Сказали, що прийде український Дід Мороз, а привели якогось попа" (мали на увазі "святого Миколая"). Яку повагу до української культури виховають такі уроки? Чи треба організаторам подібних заходів пояснювати, що ні святий Миколай, ні Біблія, ні вертеп про царя Ірода та Ісуса не мають ніякого відношення до української культури?

Скільки б ми не писали і не говорили про це, та поки не буде нормальної державної програми духовно-культурного розвитку України, доти ми будемо послуговуватися інформацією від баби Палажки. Сто років тому про це писав Ф. Ніцше: "ще й досі жінка стоїть на колінах перед помилкою, бо її обдурили, сказавши, що за неї когось розп'яли на хресті". Так це неграмотна жінка (баба Палажка), а тут державні мужі, які стоять при владі і, м'яко кажучи, "кладуть хресне знамення" на всю Україну!

Хочеться крикнути: "Схаменітьсяі" Та чи почують?!

Галина Лозко

«ТЕЛЕГЕНЕЗ»

Михайло Молявко

Початок цієї історії, з утаємниченим розділом у науці про фізіологію людини, постав понад 150 літ тому, коли головною тягловою і транспортною силою були домашні коні.

Завезені задля освоєння Центральної Африки, коні витримували жару континенту і множились лише на півночі та півдні, швидко гинучи від жари у центральній субтропічній та тропічній частині цього континенту. Конезаводчики почали шукати шляхи по виведенню порід коней, гідних для екваторіальних зон освоюваних континентів Старого та Нового світу.

От якби злучити коня з зеброю. Дуже принадно, бо зебра добре переносить найдужчу спеку, однак не одомашнюється. Праця закипіла як з породистими кобилами, так і з зебрами, самцями і самками, активним прямим і штучним різновидом парування тварин.

Хоча злучення повторювали сотні разів, жодного зачаття від самців зебр у кобил і відповідно у самок зебр з жеребцями не відбулося. У цьому не було нічого дивного. На той час вчений світ вже добре знав про хромосомну не сумісність. Конезаводчики махнули на це рукою і досліди припинили, зайнявшись злученням коней з віслюками для випуску мулів.

Ніхто б про це і не згадав згодом, якби через кілька років не сталося неймовірне. У кобил, побувавших безплідно під самцями зебра, після в’язки зі звичайними жеребцями, раптом стали народжувати напівполосаті жеребчики! З чого б це? Самець породистий жеребець, мати – кобила чистокровних мастей і кольорів, а діти - полосаті напівзебри.

І сталося це через кілька років після народження нормальних лошат в умовах суворого обмеження і нагляду, який завжди найретельніше забезпечений на кожному конезаводі.

Науковий світ був просто шокований і не одним, а кількома такими результатами.

Незвичайне явище було назване – Телегенезом (Телегоном).

Почались досліди з іншими тваринами. Феномен повторювався і на них, тобто телегенія раз у раз мала місце, хоч наукового пояснення це явище тоді не одержало. Пояснення не було знайдено і потім, бо, по волі якихось, зацікавленних у цьому сил, досліди було зупинено, а їх результати були ретельно утаємничені, а в більшості згодом вилучені та знищені.

Поки що відомі лише два дослідника телегенії (інші не розкриті до цього часу). Це сучасники та колеги Чарльза Дарвіна професори Макс Флінт і Фелікс Ледантек, який залишив книгу (видано її переклад “Инвалид, эволюция, наследственность и неодарвинисты”. М.1899г.). Викладені вище досліди про перші кроки цієї, засекреченої зараз науки, взяті з цієї книги – гл. 24, яка так і називається: “Телегения, - или влияние первого самца”(ст.244).

З практики селекціонерів цьому явищу абсолютно не здивувалися собаководи. З давніх давен їм відомо, що якщо навіть абсолютно породиста сука, хоча б раз зв’яжеться з безпородним кобелем, і навіть, якщо при такій випадковій в’язці, зачаття і щенят не буде, то у майбутньому від такої суки породистих щенят чекати зайво, навіть від самого породистого кобеля. Про це знає кожен досвідчений собаковод і навіть аматор початківець з досвіду і вимог друзів.

У кінці XIX ст. Шоковані сучасники М.Флінта і Ф.Ледантека приставали до фізіологів усього світу, з одним і тим же питанням: ”Чи не розповсюджений ефект телегенії на людей?”.

Однак вчених вже не треба було підганять. Почались інтенсивні фізіо-антропо-соціологічні і статистичні пошуки і навіть досліди, якщо звичайно така можливість припадала. І зовсім скоро безпристрасна наука твердо заявила:

“Ефект телегенії розповсюджений на людей, і навіть у багато дужче вираженій формі, ніж серед тварин. ” Тут враз і впала завіса загальної секретності на досліди разом з активними наклепами на Дарвінізм, як від церкви і богословів, так і багатьох вчених саме лівої інтернаціоналістської троцкісько-юдейської та юдо-християнської орієнтації.

Але ж нема нічого тайного, що згодом не стало б явним. Сувора дійсність сучасності все одно підвела вчених до цієї проблеми, навіть якщо б і не було у XIX столітті того випадку з зебрами. У XX столітті, з розвитком засобів комунікації, можливості в’язки серед людей неймовірно зросли, у тому числі і міжрасові. Результати цього не бачить хіба що сліпий.

У БСЭ 1956 т.42 с 137 у статті телегенез, про відкриття її на початку XIX ст. надано:

“Зустрічаються випадки впливу статевих елементів чоловіка на жіночий організм, коли у потомстві материнської особи, у наступні роки від єднання з іншою особою, з’являються ознаки властиві можу попереднього єднання. Наявні факти не дозволяють зводити вплив лише статевих елементів можа у процесі зачаття та лише до злиття їх з жіночою яйцеклітиною. Їх вплив набагато ширший, вони можуть змінювати обмін у тканинах статевих органів жінки і через сектерорний обмін діяти на весь жіночий організм у цілому.”

У статті БСЭ 1976р. т.25 с388 ”Телегонія”, скороченій лише до трьох речень, вже інше:”Точні генетичні експерименти багатьох вчених у кінці 19 в. Не підтвердили Т.(телегенію)”.

Після відкриття кордонів для великих міжнародних міроприємств (олімпіад) на терені Союзу неймовірно зросло народження дітей негроїдного типу, при тому, що жінки мали випадковий і безплідний контакт з неграми кілька років до того, завагітніли від своїх білих чоловіків, але по невідомим їм причинам дитя вийшло “ні в матір ні в отця а в чорного молодця”. Відомі навіть випадки, коли за гріхи матері розплачувалась негроїдом дочка, яка ні разу у житті, живучи у Сибіру навіть в очі не бачили негра і одружилась незайманою.

Матері і батьки відмовляються від таких дітей у роддомі, заявляючи про відмову, хоч аналіз крові і інших ознак вказував на дійсність батьків, разом з ознакою міжрасового злучення.

На прикладі статевих зв’язків жінок білих з неграми вона виявляється у найяскравіше видимому обличчі. Гостре шило телегенії від міжрасового сексу вилазить з мішка таємності у дуже явній формі, добре зовнішньо видимій по передачі расових ознак.

А чи не передаються невидимі, внутрішні ознаки чи риси батька?

Так! Передаються і навіть вірніше ніж зовнішні! Це раз-у-раз не просто відмінний, але і дуже небезпечний, іноді страшний своїми наслідками і занадто вагомий фактор.

Себто зовсім не однаково, які у дівчини чи жінки були секс партнери, тобто, як вона стала жінкою і матір’ю дитини, народженої у вірному шлюбі від законного чоловіка.

Якраз до цього висновку підійшла наука телегенії, коли на неї наклали “Табу” суто агресивні, космополітично-інтернаціонально-революційні сили з галасом проти расизму, коли усі написані і навіть видані книги були досить ретельно вилучені зі сховищ і винищені. Так, як історія етрусків у 12 томах, яку бачив Страбон, а назви глав ретельно занотував Пліній Старший була винищена геть, хоч давніша книга Й.Флавія “Юдейська війна” збережена.

Так само усі державні злодії винищують свідків, вимагають демократії бо вона дає можливість уникнути суду користуючись відсутністю документів, аби все залишилось їм на користь.

Виникає питання. А якщо приїзжий молодець був наркоманом алкоголіком, генетичним виродком, гомосексуалістом, чи психопатом з церебральними вадами? А якщо разом і передасть із “привітом” від усіх шізоїдних та олігофренічних міастенічних та інших психопатологій…

Не будемо приховувати. Деякі стрункі моделі (чого?) з подіумів усього світу, та панелей Лондону і Парижу, здатні подарувати свому мужу весь такий коктейль, як подарунок без запису у контракті, разом зі своєю чарівною фігурою. Інша у дурості і недосвідченості, за кумпанію з подругою переспала з якимсь чуваком чи “панком” лише раз, і навік одержала ”привіт шізо-гомосека” для своєї майбутньої сім’ї. От і виходить згодом, що здавалося б зовні нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, і батьків невістки, в цілий букет таких “привітів від шізів, церебропсихопатів, мазохистів і гомосеків”.

Ось чому усі позитивні релігії світу (крім христоюдизму, який і саму богородицю Мару подарував Йосипу з привітом від “духа святого”) у один голос відстоюють саме необхідність збереження дівочої недоторканості і особливо жіночої вірності у своїх звичаях і моралі народу.

Ось чому, в усіх духовно розвинутих народів, блудниць зневажали, прив’язували до ганебного стовпа, побивали камінням у смерть, виганяли самі батьки з хат, а громади з сіл…

Однак, суть телегенії, ще до її наукового визначення вже вже знали наші давні пращури і тому суворо карали блудниць і не лише у давні часи. Ще у довоєнні часи у селах Сіверщини, Полісся, Кубані, Алтаю та Зеленого Клину розпутницям, що віддалися невідомо кому, мазали дьогтем ворота, ставлячи клеймо на усю сім’ю. Завдяки високій духовній культурі звичаїв і високої моралі, аж до хрещення на Святій орійській Русі міжрасового блуду не було зовсім.

Люди наших орійських сіл взнали про блудниць лише після примусового хрещення, саме з Біблії, де сама праматір жидів Сарра по раді свого брата її гвалтівника Авраама займалась проституцією за гроші та посади саме для нього – сутенера при дворі фараона Єгіпту…

Усі люди з народження не однакові, ні по фізичним, ні по розумовим здатностям, ні по психічним, ні по моральним засадам і абсолютно різні по генетичним ознакам. Генетика давно визначила, що генотип усіх людей, крім однояйцевих близнюків, різний і ймовірність повторення серед людства нижча за один випадок на стократне населення усієї земної кулі.

Юдохристова церква нівечить розум кожної людини. Її попи, замість звичаїв народу, його міфів давніх і здобутих знань, викривати людям Русі генетичний механізм злочинного винищення корінного народу, кличуть людей до рабської моралі віддання задарма не лише сорочки а і тіла, ставлячи дівчині у мить вінчання прикладом Сару та Мару, що до шлюбу мали у лоні “від духа святого”, і що цім не треба дивуватися а прийняти належне за вірою…