Всіх Русичів-Українців запрошуємо на
поєднане Свято Долі та Калити відбудеться 29 листопада в міському Будинку Природи по вул. Рогнідинська-3 (Метро Палац Спорту) о 15 годині. Всім бути одягненими в українські вишиванки та мати продукти на Братчину.
вівторок, 24 листопада 2009 р.
неділю, 8 листопада 2009 р.
Кольорові раси та їх вплив на українські расові елементи
Мову і правопис ориґіналу збережено.
Число 2136
"ЧАС” з дня 21. квітня 1936.
Сторона 3.
(З викладу д-ра Ростислава Єндика в Українськім Науковім Інституті)
Серед людських рас панує принцип двоякої боротьби: аґональної і
континентальної. Напрямком першої є добір серед громади, а друга
покривається з кольоніяльним завойовництвом.
Підмічується ступневий занепад Заходу з причини деякого частинного ослаблення
біольогічної динаміки. Це ослаблення використовують колірові племена й організуються під расовим кличем – "бий білих”. Провід обіймає Японія і большевики. Загалом у часі 1800-1932 р. зросло число кольорової людности в 3,5 разів, число ж білої людности лише в 2,3 разів.
Причини жилавости японського народу лежать у їхньому довгому відокремленні та зударі релігійно-трансцендентальних постулятів до найбільшого розмножування родин при малих засобах виживлення.
Московщина від доісторичних часів представляє кінець клина палеоазійської раси, що її
осередком є Сибір. Колишні старі руські роди і винародовлені чужинці здегенерувалися й загинули під топором революції. Тепер правлять Росією фінсько-монгольсько-туранські мішанці, які заливають теж Україну. Міжними переважають палеоазійські (25,8 відсот.), ляпоноідні (20,8 відс.) і арменоідні типи (13,3 відс.), а лише 40 відс. припадав на
середземноморців і нордийців.
Наступ на Україну йде з двох боків: творенням валу на румунсько-польській границі та відрубанням Донбасу і Підкавказзя надволжанським клином. Україна протиставляється
московським задумам здоровим природнім расовим інстинктом та расовою відразою до расово чужих елементів, і в ньому саме відзеркалюеться боротьба двох рас за посідання України.
Одначе понад усякий сумнів мусить побідити раса відвічного українського туземного елементу, хоч остаточний вислід спинюється такими пляновими насильними большевицькими заходами, як напр. кольонізація, виселювання й мішані подружжя. *) В противному разі грозить Европі перемалювання на жовто коштом України, як східнього охоронного муру Европи й її культури і цивілізації. Із заходу наступає на Езропу чорна небезпека у
Франції, яка постійно посилюється передусім на полудні. Початок дала війна, докінчують спроваджувані чорні робітники. У Парижі нараховують вже по Айкштедту 200 000 мішанців. В новій французькій літературі виступають "чорні французи”.
Жиди представляють особливу породуз "фацієс юдаіка”, "анімус юдаікус” дарма, що складаються вони із европейських рас. Обі питоменности повстали в історичних схрещеннях рас і доборі. В Україні представляють жиди окупацію на верхівних місцях, у яких як московські аґенти займають кілька разів більше відсоткового стану серед українців. Чим скорше жиди зникнуть з України, тим краще
для них самих і України.
Це видно м. и. із статистики мішаних подруж на Україні, що в українців виносили у роках 1925, 1926 і 1927 лише 3,08 відс., 2,99 відс. і 3,36 відс. у мущин і 4,84 відс. 4,24 відс. і 4,56, відс. у жінок, коли анальогічні цифри у німців на Україні виносили 11 – 12 відс, у москалів 26 – 39 відс, а у поляків навіть 31– 42, 48 відсотків.
постійна адреса статті:
http://aratam.blogspot.com/2009/11/normal-0-false-false-false.html
суботу, 7 листопада 2009 р.
Передплати газету “Незборима нація”
Вона може стати неоціненим другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
"Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Її можна передплатити у будь-якому відділені пошти: передплатний індекс 33545.
Не забудьте передплатити "Незбориму націю” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких
ви вийшли.
Веб сторінка газети
http://nezboryma-naciya.org.ua/
четвер, 15 жовтня 2009 р.
ПОМЕР ОСКВЕРНИТЕЛЬ КАПИЩА ПЕРУНА НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ
Стало відомо, що близько місяця тому пішов на той світ один із головних осквернителей капища Перуна на Тернопільщині. Священик греко-католицкої церкви - о. Іван з м. Хоростків.
Серед 12 присутніх на оскверненні капища Перуна священників греко-католиків о. Іван був найвищим за саном, і скеровував процесом демонтажу і наруги над Перуном.
За місяць по цих подіях в нього зупинилось серце (інфаркт міокарда, як сказали в Гусятинському райвідділі міліції).
Випадковість це чи Божий гнів за наругу над Святинею, нехай кожен вирішить сам...
Крім цього стало відомо, що у іншого з цих "священиків" гниють руки...
Серед 12 присутніх на оскверненні капища Перуна священників греко-католиків о. Іван був найвищим за саном, і скеровував процесом демонтажу і наруги над Перуном.
За місяць по цих подіях в нього зупинилось серце (інфаркт міокарда, як сказали в Гусятинському райвідділі міліції).
Випадковість це чи Божий гнів за наругу над Святинею, нехай кожен вирішить сам...
Крім цього стало відомо, що у іншого з цих "священиків" гниють руки...
середу, 14 жовтня 2009 р.
Спроба скинути Перуна Греко-католиками
Сьогодні (14.10.7518) приблизно о 22:00 по телефону було повідомлено свідомою Людиною, що на майдані збирається НАТОВП греко-католиків та...???. З подольшою метою вирушити в бік Старокиївської гори до Кумира ПЕРУНА, та СКИУТИ ЙОГО. Приблизно о 23:15 міліція зупинила колону, кількістью 100 осіб. яка потім россосалася, хто куди.
До християнских фанатиків. Вас там чикають, проходьте відвідієте добрих стусаннів.
неділю, 11 жовтня 2009 р.
Запрошення на свято Матері Слави
Релiгiйний центр Об’єднання Рідновірів України (ОРУ)
запрошує всіх небайдужих на свято Матері Слави та Проголошення кумира Перуна релігійною святинею всіх рідновірів, яке відбудеться 14 жовтня о 12 годині у Києві по вул. Володимирська-2 , на центральному жертовнику на Старокиївській горі.
Місце знаходження
суботу, 29 серпня 2009 р.
УХВАЛА ШОСТОГО РОДОВОГО СЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІЧА
Віче відбулося в Замку Струга (Словенія, область Доленьська) 9 серпня 2009 року. У ньому взяли участь 11 учасників від 6 слов'янських народів, що представляли такі організації як:
· Громада „Світовид” (Словенія);
· Релігійний центр Об'єднання Рідновірів України, Громада „Православ'я”, Журнал „Сварог” (Україна);
· Конфесія „Родзіма Вяра”, Інститут Прави, Видавництво „Топожел” (Польща);
· Союз Венедів, Газета “Ярь”, Журнал “Волх”, Російський міжнародний журнал „Атеней” (Росія);
· Інформаційний центр „Свевлад” (Сербія);
· „Товариство Дуло” (Болгарія).
Віче координував Матяш Анжур (Словенія).
Учасники Шостого Родового Слов'янського Віча зібралися з метою:
– Підвести підсумки нашої діяльності протягом поточного року.
– Обговорити сучасний стан і актуальні питання рідновірського руху в слов'янських
країнах.
– Ознайомитися детальніше з життям і діяльністю рідновірів Словенії.
– Здійснити обмін досвідом, знаннями, новими публікаціями, з врахуванням досягнень
Міжнародної конференції “Бог Триглав – його релігійне значення у слов'ян” (8 серпня
в 2009 р.,
Замок Струга), в якій узяли участь 21 представник із 7 країн.
– Налагодити співпрацю з однодумцями й одновірцями.
– Накреслити нові форми співпраці слов'ян, плани і перспективи язичницького руху,
обговорити
Стратегічну програму розвитку Рідної Віри в слов'янських країнах.
– Домовитися про місце і час наступного Родового Слов'янського Віча.
– Вибрати координатора Родового Слов'янського Віча на наступне річне коло.
Учасники Віча відкрили зустріч привітаннями во славу Рідних Богів болгарською, польською, російською, сербською, словенською й українською мовами.
Віче в Словенії було завершене на горі Верхня (Вішнагора) священним обрядом Спожинки (Свято Врожаю) во славу Рідних Богів, який провела Волхвиня Зореслава.
Шосте Родове Слов'янське Віче констатувало:
1. Слов'янський рух рідновірів уже став реальним історичним фактом, що свідчить про етнорелігійне відродження; воно набуває популярності, до нього щороку долучається все більша кількість учасників і прихильників.
2. Родове Слов'янське Віче повинно стати духовним концептуальним центром, генератором ідей Відродження власних етнорелігійних цінностей, а національні громади Рідної Віри на місцях (у своїх країнах) здійснюватимуть практичну діяльність згідно з традиціями своїх народів.
4. Усвідомлюючи свою особисту відповідальність за долю Відродження Рідної Слов'янської Віри, збереження її витокових основ, правильний розвиток Рідної Віри та запобігання її профанації (спрощення і десакралізації), ми закликаємо уряди слов'янських країн припинити переслідування представників традиційної культури за їхні релігійні переконання, і одночасно відмежовуємося від псевдоязичницьких та шкідливих для суспільства культів.
5. Віче констатує необхідність звернути увагу на правильну назву нашого рідновірського руху – “Язичництво”, “Рідна віра”, “Стара (або Ведична) віра”, яка спирається на рідну традицію, і пропонує уникати назв: “неоязичництво” і “неопоганьство”.
З організаційних питань вирішено:
1. Обнародувати документи Шостого Родового Слов'янського Віча в своїх власних і доступних нам засобах масової інформації. Створити редакційну колегію в складі: Матяш Анжур, Галина Лозко, Павло Тулаєв. Опублікувати праці Віча мовами учасників, хоч би невеликим накладом.
2. Доручити членам Оргкомітету і редколегії видати за матеріалами Віча випуск чергового вісника “Слава!” №7 рідними слов'янськими мовами.
3. У зв'язку з реконструкцією порталу “Родовед”, затвердженою рішенням V Віча в Бєлграді, запропонувати кожній країні вести національну сторінку рідновірів на власному електронному ресурсі з інтерактивними посиланнями на сторінки інших учасників Віча.
4. Укріплювати і розширювати конструктивні зв'язки з рідновірами інших слов'янських країн, залучаючи до участі в роботі Віча нових представників, у тому числі з таких країн як Чехія, Словаччина, Хорватія, Македонія, Чорногорія та ін.
5. До наступного Віча кожному учасникові бажано розробити власні пропозиції у письмовій формі до Стратегічної програми розвитку духовної культури Слов'янської Рідної Віри в сучасних умовах, з врахуванням доповідей на наших конференціях; прислати тексти або тези членам Редакційної колегії для узагальнення і підготовки підсумкового проекту Стратегічної програми.
6. Розробити Звернення до урядів слов'янських країн від учасників Віча із загальною відозвою (відповідними мовами) про припинення переслідування рідновірів за їхні релігійні переконання.
7. Запланувати проведення наступного VІІ Родового Слов'янського Віча і наукової конференції в 2010 році в Україні (місто Київ). Присвятити цю подію 600-літтю Грюнвальдської битви як славної перемоги слов'ян над хрестоносцями.
8. Координатором Родового Слов'янського Віча на наступне річне коло призначити Галину Лозко (Волхвиню Зореславу, Україна). Доручити їй підготовку і проведення чергового Віча, а також міжнародної наукової конференції в 2010 році на тему: «Слов'янський світогляд і майбутнє Рідної Віри».
Оргкомітет Родового Слов'янського Віча
Замок Струга, Словенія 9. 08. 2009 р.
Джерело: http://rodovod.inf.ua/
· Громада „Світовид” (Словенія);
· Релігійний центр Об'єднання Рідновірів України, Громада „Православ'я”, Журнал „Сварог” (Україна);
· Конфесія „Родзіма Вяра”, Інститут Прави, Видавництво „Топожел” (Польща);
· Союз Венедів, Газета “Ярь”, Журнал “Волх”, Російський міжнародний журнал „Атеней” (Росія);
· Інформаційний центр „Свевлад” (Сербія);
· „Товариство Дуло” (Болгарія).
Віче координував Матяш Анжур (Словенія).
Учасники Шостого Родового Слов'янського Віча зібралися з метою:
– Підвести підсумки нашої діяльності протягом поточного року.
– Обговорити сучасний стан і актуальні питання рідновірського руху в слов'янських
країнах.
– Ознайомитися детальніше з життям і діяльністю рідновірів Словенії.
– Здійснити обмін досвідом, знаннями, новими публікаціями, з врахуванням досягнень
Міжнародної конференції “Бог Триглав – його релігійне значення у слов'ян” (8 серпня
в 2009 р.,
Замок Струга), в якій узяли участь 21 представник із 7 країн.
– Налагодити співпрацю з однодумцями й одновірцями.
– Накреслити нові форми співпраці слов'ян, плани і перспективи язичницького руху,
обговорити
Стратегічну програму розвитку Рідної Віри в слов'янських країнах.
– Домовитися про місце і час наступного Родового Слов'янського Віча.
– Вибрати координатора Родового Слов'янського Віча на наступне річне коло.
Учасники Віча відкрили зустріч привітаннями во славу Рідних Богів болгарською, польською, російською, сербською, словенською й українською мовами.
Віче в Словенії було завершене на горі Верхня (Вішнагора) священним обрядом Спожинки (Свято Врожаю) во славу Рідних Богів, який провела Волхвиня Зореслава.
Шосте Родове Слов'янське Віче констатувало:
1. Слов'янський рух рідновірів уже став реальним історичним фактом, що свідчить про етнорелігійне відродження; воно набуває популярності, до нього щороку долучається все більша кількість учасників і прихильників.
2. Родове Слов'янське Віче повинно стати духовним концептуальним центром, генератором ідей Відродження власних етнорелігійних цінностей, а національні громади Рідної Віри на місцях (у своїх країнах) здійснюватимуть практичну діяльність згідно з традиціями своїх народів.
4. Усвідомлюючи свою особисту відповідальність за долю Відродження Рідної Слов'янської Віри, збереження її витокових основ, правильний розвиток Рідної Віри та запобігання її профанації (спрощення і десакралізації), ми закликаємо уряди слов'янських країн припинити переслідування представників традиційної культури за їхні релігійні переконання, і одночасно відмежовуємося від псевдоязичницьких та шкідливих для суспільства культів.
5. Віче констатує необхідність звернути увагу на правильну назву нашого рідновірського руху – “Язичництво”, “Рідна віра”, “Стара (або Ведична) віра”, яка спирається на рідну традицію, і пропонує уникати назв: “неоязичництво” і “неопоганьство”.
З організаційних питань вирішено:
1. Обнародувати документи Шостого Родового Слов'янського Віча в своїх власних і доступних нам засобах масової інформації. Створити редакційну колегію в складі: Матяш Анжур, Галина Лозко, Павло Тулаєв. Опублікувати праці Віча мовами учасників, хоч би невеликим накладом.
2. Доручити членам Оргкомітету і редколегії видати за матеріалами Віча випуск чергового вісника “Слава!” №7 рідними слов'янськими мовами.
3. У зв'язку з реконструкцією порталу “Родовед”, затвердженою рішенням V Віча в Бєлграді, запропонувати кожній країні вести національну сторінку рідновірів на власному електронному ресурсі з інтерактивними посиланнями на сторінки інших учасників Віча.
4. Укріплювати і розширювати конструктивні зв'язки з рідновірами інших слов'янських країн, залучаючи до участі в роботі Віча нових представників, у тому числі з таких країн як Чехія, Словаччина, Хорватія, Македонія, Чорногорія та ін.
5. До наступного Віча кожному учасникові бажано розробити власні пропозиції у письмовій формі до Стратегічної програми розвитку духовної культури Слов'янської Рідної Віри в сучасних умовах, з врахуванням доповідей на наших конференціях; прислати тексти або тези членам Редакційної колегії для узагальнення і підготовки підсумкового проекту Стратегічної програми.
6. Розробити Звернення до урядів слов'янських країн від учасників Віча із загальною відозвою (відповідними мовами) про припинення переслідування рідновірів за їхні релігійні переконання.
7. Запланувати проведення наступного VІІ Родового Слов'янського Віча і наукової конференції в 2010 році в Україні (місто Київ). Присвятити цю подію 600-літтю Грюнвальдської битви як славної перемоги слов'ян над хрестоносцями.
8. Координатором Родового Слов'янського Віча на наступне річне коло призначити Галину Лозко (Волхвиню Зореславу, Україна). Доручити їй підготовку і проведення чергового Віча, а також міжнародної наукової конференції в 2010 році на тему: «Слов'янський світогляд і майбутнє Рідної Віри».
Оргкомітет Родового Слов'янського Віча
Замок Струга, Словенія 9. 08. 2009 р.
Джерело: http://rodovod.inf.ua/
пʼятницю, 3 липня 2009 р.
Кати України!!!
Радянські діячі очима невідомого художника, що випустив в 1922 році у Філадельфії "Альбум з 30 фотографiямі болшевіцких комiсарiв" під назвою "Кати України" (підписи до портретів в точності повторюють підписи з "Альбома", зі всіма орфографічними особливостями їх автора):
четвер, 2 липня 2009 р.
ВАЖЛИВО !!! Петиція
Президенту України В.Ющенку
Голові Верховної Ради України В.Литвину
Прем’єр-міністру України Ю.Тимошенко
Генеральному Прокурору України О.Медведьку
Ми,Українці,вимагаємо чесного,об'єктивного погляду, не зважаючи на будь які ідеологічні міфи, щодо ситуації з затриманням українських націоністів, а саме: Микола Коханівський, Андрій Тарасенко, Олександр Задорожний, Іван Срібний, Богдан Франт, які 30 червня в зв'язку з пошкодженням пам'ятника вбивці і кату мільйонів укранців Лєніну!
МВС України в м. Києві порушила кримінальну справу щодо 5 українці за ч.2 ст.296. Нагадаємо що Указом Президента України № 250/2007 "Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні", яким органи влади зобов’язано вжити заходи щодо "демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами". Незвжааючи на це влада яка називає себе українською не зносить ці пам"ятники. Якщо влада не в стані цього зробити,це вирішили зробити українські націоністи.Вони чесно здійснили свій національний і громадянський обов’язок та виконання Указу Президента України.
Вимагаємо негайного звільнення затриманих українців, які гідно і чесно виконали свій громадянський і національний обов’язок, стали на захист національної честі і гідності, здійснили відновлення історичної та національної справедливості щодо українців.
З повагою,
ті, що підписалися нижче. ТУТ
Голові Верховної Ради України В.Литвину
Прем’єр-міністру України Ю.Тимошенко
Генеральному Прокурору України О.Медведьку
Ми,Українці,вимагаємо чесного,об'єктивного погляду, не зважаючи на будь які ідеологічні міфи, щодо ситуації з затриманням українських націоністів, а саме: Микола Коханівський, Андрій Тарасенко, Олександр Задорожний, Іван Срібний, Богдан Франт, які 30 червня в зв'язку з пошкодженням пам'ятника вбивці і кату мільйонів укранців Лєніну!
МВС України в м. Києві порушила кримінальну справу щодо 5 українці за ч.2 ст.296. Нагадаємо що Указом Президента України № 250/2007 "Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні", яким органи влади зобов’язано вжити заходи щодо "демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами". Незвжааючи на це влада яка називає себе українською не зносить ці пам"ятники. Якщо влада не в стані цього зробити,це вирішили зробити українські націоністи.Вони чесно здійснили свій національний і громадянський обов’язок та виконання Указу Президента України.
Вимагаємо негайного звільнення затриманих українців, які гідно і чесно виконали свій громадянський і національний обов’язок, стали на захист національної честі і гідності, здійснили відновлення історичної та національної справедливості щодо українців.
З повагою,
ті, що підписалися нижче. ТУТ
середу, 1 липня 2009 р.
"ВСЯ В ХРЕСТАХ, ЯК ОВЕЧКА В РЕП'ЯХАХ"
Чи влаштовує сучасного українця інформація від баби Палажки?
Якось прочитала в столичній газеті статтю про прадавнє свято Колодія, де
стверджується, що наш Предок-оріянин на світанку, "ставши обличчям на Схід, накладав на себе знак Хреста", промовляючи молитву до Сонця-Дажбога, так само хрестився і ввечері. Можна було б посміятися, якби не було так сумно. Не думаю, що така "інформація" порадувала християнських попів, але й рідновіри навряд чи дочитають статтю до кінця, відкинувши газету після першого ж такого опусу.
Справді, приходять на згадку рядки з повісті Івана Нечуя-Левицького, де баба Палажка каже: "Я всім розказую, в якій церкві які мощі, показую, де лежить пір'я з архангела Гавриїла в панянському монастирі, де стоїть молоко богородиці..." Здається, ми вже призабули цей хрестоматійний сюжет, коли баба Палажка читає молитву над п'яним Кайдашем, згадуючи "ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита". Засвоївши термінологію християнських попів, баба Палажка молиться: "Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах". Кого влаштовує така аргументація, для того в нашого українського народу є мудра приказка: хрести п'яти та й лягай спати! А тим, хто не раз сам замислювався над цією проблемою, пропоную свої роздуми, хоча й усвідомлюю, і це цілком природно, що однією статтею ця тема не вичерпується. Вона потребує ще додаткових джерелознавчих пошуків, опрацювання й наукового осмислення.
Історична довідка:
1. Знак рівнобічного (рівнораменного) хреста є знаком Сварги - найвищого Неба, що його бачить людина над головою. Це знак сонячного вогню, животворної Божественної сили. Такий "хрест" в давніші часи слов'яни називали крижем. Подібний знак, але із загнутими кінцями, називається Коловратом (коловоротом). Ці знаки широко використовувались у житті наших Пращурів: у формі рівнораменного хреста будували жертовники Богам, орієнтовані строго за сторонами світу; косі рівнобічні хрести викарбовували на каменях, що служили дороговказом до Святині (наприклад, шлях на священну гору Соботку, нині територія Польщі); криж також є мірою для полотна, яка дорівнює довжині від середнього пальця піднятої вгору руки до великого пальця протилежної ноги дорослої людини; така мірка полотна використовувалась в обряді освячення і наречення дитини - звідси - назва крижмом. Крижем, Крижиком або Сварожиком називається обрядовий хліб - пожертва Матінці-Землі для спонукання її родючості; Коловрат або Сваргу пишуть на писанках, виготовляють з тіста як прикрасу на великодні короваї, вишивають на одязі, рушниках і т. д. Як бачимо, ці правічні знаки були священними для наших Пращурів і такими ж мають бути й для нас, їхніх нащадків.
2. Але ніяких "накладань хреста" на людей, тобто на самих себе, не здійснювалось і не могло бути ні в трипільські часи (VI - ІІІ тис. до н.е.), ні в часи оріянські, коли жив Прабатько Орь (за Велесовою Книгою - 7 ст. до н. е., тобто скіфський час). Мало того, русичі вважали величезною ганьбою хрестити лоба, та ще й перед Святим Сонцем-Дажбогом, бо це, за нашою Вірою, є приниженням і образою Божества. Навіть і сам сумнозвісний "рівноапостольний" князь Володимир, який загнав Русь-Україну до християнського рабства, ніколи не хрестив лоба, хоча б тому, що тоді це було неприйнято. Невідоме хресне знамення і в язичницьких релігіях інших народів. Як обереги широко використовувались кола. Окреслення крейдою, вугіллям, ножем на землі символічного круга навколо себе - відомий прадавній оберіг. Коловий рух правою рукою навколо голови чи обличчя ладує природню енергетику людини, знімає головний біль, діє заспокійливо під час нервового збудження, тобто виконує лікувально-магічну роль. Такий знак треба накладати посолонь (тобто за Сонцем). Під час молитви рідновіри піднімають витягнуті вперед долоні до Сонця-Дажбога, а якщо його не видно, то повернувшись обличчям на схід. Якщо ж молитва здійснюється в храмі - повертаються до зображення (статуї) Божества. Після молитви руки складають на грудях так, як зображено на статуї Світовита: праву на серце, ліву - на сонячне сплетіння (стан священного спокою), знак закінчення молитви і вдячність Богам.
3. У християнстві вперше "хресне знамення" введено лише на початку Х ст. Це є історичний факт, який замовчується церквою. В Україні-Русі "хресне знамення" двома пальцями почали застосовувати лише в ХІІІ ст., та й то тільки попи, але ніяк не народ (про це пишуть різні християнські джерела, наприклад: протоієрей Григорій Дяченко. Полний церковнославянский словарь. - 1990. - С. 269). До речі, слово хрещений (церковнослов'янське крествуємий, крестуємий означає "розіп'ятий на хресті"). Отже, охрещення дитини є символічним розпинанням її на хресті. Після московського собору 1667 року ортодоксальна церква впровадила хресне знамення трьома пальцями, що за її канонами означає три іпостасі Божі, після чого почалися жорстокі переслідування, так званих старообрядців, які не визнавали цього нововведення.
Християни-католики христяться п'ятьма пальцями, що у них означає п'ять ран Ісуса, до того ж накладають хресне знамення зліва направо, в той час, як християни-ортодокси (т.зв. православні) христяться справа наліво. Християни-протестанти не визнають хресного знамення взагалі, так само, як і не поклоняються іконам, мощам, святим. Ці канони протестанти відкинули ще в XVI ст. Подібна різноманітність існує також і в традиціях поклоніння різним формам хреста (чотири-, шести-, восьмиконечні, зі скошеною нижньою поперечиною, у формі літери Т - "тауподібний" або "трикінечний" з зображенням розіп'ятого Ісуса і без нього та ін.). Отже, цей різнобій в межах фактично однієї християнської релігії викликає сумнів щодо давності цього звичаю загалом. Швидше за все, християнська церква так і не виробила одностайного канону й досі.
4. Український народ дуже довго після насильницького охрищення не приймав християнських звичаїв і світогляду, які були чужими в Русі-Україні. Якщо хтось христився на людях, його висміювали як юродивого. Відомі слова Великого Князя Святослава: "Віра християнська - юродство єсть". Він своєчасно зрозумів загрозу юдохристиянства для всіх народів і прагнув зберегти слов'янську єдність, створивши язичницьку імперію, однак противники підступною змовою прибрали небезпечного для них князя-воїна. І хоча християнізовані літописці добре подбали, щоб перекрутити, а то й просто знищити інформацію про справжні події того часу, наша українська впертість ще багатьом поколінням служила надійним захистом проти чужовір'я.
Тому маємо безліч нарікань християнських попів впродовж цілих восьми століть (аж до XVIII ст. включно), що люди соромляться накладати на себе хрест. Так, ще Кирило Єрусалимський нагадував про обов'язок віруючих любити і "почитати" Христоса: "Не стидайся Христового хреста, хоча б хтось його приховував, але ти явно клади його на своєму чолі... Роби цей знак, коли ти їси й п'єш, коли сидиш, лежиш, встаєш, або ходиш, словом, при кожній нагоді". Про те ж саме нагадував українцям Іван Вишенський: "Хрестом Христовим, до церкви прийшовши, хреститися не соромтесь; бо нині християни Малої Русі поєретичені, бо хреста Христосового, слави своєї, що на ньому і нам спасіння содіялось, соромляться. І не тільки в церкві, але й за трапезу сідаючи, хрестом себе знаменайте..."
Це написано в 1600 році. Якби хресне знамення було і язичницьким оберегом, то не приходилось би християнським душпастирям постійно нагадувати своїй пастві про нього. Однак маємо й пізніші документальні свідчення про те, що "українці до церкви не ходять, церковне вінчання нехтують і дітей хрестити не хотять", а християнська церква насильно схрещувала тисячі язичників аж до ХІХ століття. До речі, навіть на початку ХХст. в народі існував обряд відхрещення, який здійснювали знахарки та чаклуни після різних церковних обрядодійств: хрещення, вінчання тощо (див. Матвієнко В. Українські святощі // Сварог, 1996, № 4).
Кому вигідно, щоб люди накладали на себе хресне знамення? Релігійні імперіалісти надали хресту неправильної форми (з непропорційно витягнутим нижнім кінцем), що зруйнувало нашу етнічну символіку, приземливши природне начало людського тіла. Прагнення до світового панування спонукало їх впровадити і хресне знамення для християн, щоб "раби Єгови" (саме так в оригіналі Біблії, а не "раби Божі") щодня знищували свою фізичну енергетику, послаблювали свої сили і здоров'я. Для наукоподібності свого винаходу вони вигадали байку не тільки про те, що хрест (знаряддя страти) є символом Христоса, але й що хрест нібито позитивно впливає на "чакри".
До речі. Христос з хрестом має тільки незначну співзвучність, бо розпинався він не на хресті, а на дерев'яній колоді, яку пізніше християни назвали "хресним деревом". Та ще й, як відомо з історичних джерел, у Римській імперії того часу побутував так званий п'ятиконечний хрест, на якому розпинали злочинців. Такий хрест "у всьому був схожий на чотириконечний, крім того, що в середині прямого стовпа прироблялось схоже на ріг сідалище, на якому сидів розіп'ятий... сидів, ніби їдучи верхи на коні" (Дяченко Г. Крест Христов. - Там же, стор. 1024). І хоча історики церкви не зацікавлені в тому, щоб хрест Христоса мав таку форму, але ніде правди діти - у Римській імперії того часу саме ця форма хреста була найпопулярнішою, хоча, звичайно, існували й інші (приміром у вигляді літери Х, але такий вживався вкрай рідко).
Висновки
Зневага до тіла, приборкання людських прагнень до свободи, виховання смирення, покірливості, пасивності - це найбільша шкода, завдана імперськими релігіями вільним народам. Саме приглушення людських прагнень мали на меті ці "будівничі", коли ввели ще й хресне знамення - символ розп'яття свого власного "Я", покірності й фізичної слабкості. Слаба людина не може піднятися духом до Божественних істин своєї Рідної нації. Подумайте, чи може людина із здоровим глуздом носити на шиї символ шибениці, та ще й надавати йому позитивного значення? Знаю, що мільйони українців ще не готові до сприйняття цієї інформації, але вже настав час для серйозного аналізу причин нашого лиха. Без такого переосмислення важко говорити про справжню незалежність держави.
Нові часи оновлюють і світогляд, і загальноприйняті уявлення про ті чи інші явища нашого життя. Якщо десять років тому націоналістом вважали того, хто тільки розмовляв українською мовою, то нині цього вже недостатньо. Сьогодні національно свідомою може вважатися людина, яка не тільки створює навколо себе україномовне середовище, але й дбає про те, щоб посилити енергетику свого етносу, консолідувати народ на побудову гармонійного суспільства у своїй державі. А це можливе лише за умови очищення свідомості усіх громадян від чужинської культури, чужинських норм моралі, застарілих стереотипів мислення. Нині нас не влаштує суржикова мова, так само, як і суржикова культура (тобто суміш всесвітніх цінностей). Такий, м'яко кажучи, "вінегрет" можуть споживати хіба що "стойкіє інтернаціоналісти", які полюбляють "общечеловєчєскіє ценності". Але чи можна визначити смак картоплі, споживаючи вінегрет? Отож, планка українського націоналіста нині піднялась на вищий рівень.
Шкода тільки, що наша безмежна українська віротерпимість може дозволити собі синкретичні вірування на зразок: "Ми шануємо Віру наших Предків, але й Ісус теж хороший, і взагалі - він був українцем, навіщо ж нам від нього відмовлятися?". Хочеться зіронізувати: мабуть, Ісус був і першим, а може, й єдиним "українцем", який здійснив юдейський обряд обрізання крайньої плоті (кому це не до вподоби, дивіться християнський календар, де 14 січня - свято "Обрізання Господа нашого Ісуса Христа"). Отож, якщо не хочемо "хрестити п'яти", подбаймо про майбутні покоління українців, яким у школі нині накидають біблійні байочки як окремий предмет, який читають некваліфіковані вчителі (не хотілось би порівнювати їх з бабою Палажкою), або просто запрошують до школи попів, навіть не замислюючись, що цим порушують Конституцію України. Чи не краще для всебічної освіти дітей увести предмет релігієзнавство, підготувавши спеціальних викладачів у вузах?
Курси ж народознавства, які читають у школі, подекуди наскрізь просякнуті християнством, навіть читаються і співаються християнські молитви. Нещодавно в тролейбусі я почула враження двох школярів від такого уроку: "Сказали, що прийде український Дід Мороз, а привели якогось попа" (мали на увазі "святого Миколая"). Яку повагу до української культури виховають такі уроки? Чи треба організаторам подібних заходів пояснювати, що ні святий Миколай, ні Біблія, ні вертеп про царя Ірода та Ісуса не мають ніякого відношення до української культури?
Скільки б ми не писали і не говорили про це, та поки не буде нормальної державної програми духовно-культурного розвитку України, доти ми будемо послуговуватися інформацією від баби Палажки. Сто років тому про це писав Ф. Ніцше: "ще й досі жінка стоїть на колінах перед помилкою, бо її обдурили, сказавши, що за неї когось розп'яли на хресті". Так це неграмотна жінка (баба Палажка), а тут державні мужі, які стоять при владі і, м'яко кажучи, "кладуть хресне знамення" на всю Україну!
Хочеться крикнути: "Схаменітьсяі" Та чи почують?!
Галина Лозко
«ТЕЛЕГЕНЕЗ»
Михайло Молявко
Початок цієї історії, з утаємниченим розділом у науці про фізіологію людини, постав понад 150 літ тому, коли головною тягловою і транспортною силою були домашні коні.
Завезені задля освоєння Центральної Африки, коні витримували жару континенту і множились лише на півночі та півдні, швидко гинучи від жари у центральній субтропічній та тропічній частині цього континенту. Конезаводчики почали шукати шляхи по виведенню порід коней, гідних для екваторіальних зон освоюваних континентів Старого та Нового світу.
От якби злучити коня з зеброю. Дуже принадно, бо зебра добре переносить найдужчу спеку, однак не одомашнюється. Праця закипіла як з породистими кобилами, так і з зебрами, самцями і самками, активним прямим і штучним різновидом парування тварин.
Хоча злучення повторювали сотні разів, жодного зачаття від самців зебр у кобил і відповідно у самок зебр з жеребцями не відбулося. У цьому не було нічого дивного. На той час вчений світ вже добре знав про хромосомну не сумісність. Конезаводчики махнули на це рукою і досліди припинили, зайнявшись злученням коней з віслюками для випуску мулів.
Ніхто б про це і не згадав згодом, якби через кілька років не сталося неймовірне. У кобил, побувавших безплідно під самцями зебра, після в’язки зі звичайними жеребцями, раптом стали народжувати напівполосаті жеребчики! З чого б це? Самець породистий жеребець, мати – кобила чистокровних мастей і кольорів, а діти - полосаті напівзебри.
І сталося це через кілька років після народження нормальних лошат в умовах суворого обмеження і нагляду, який завжди найретельніше забезпечений на кожному конезаводі.
Науковий світ був просто шокований і не одним, а кількома такими результатами.
Незвичайне явище було назване – Телегенезом (Телегоном).
Почались досліди з іншими тваринами. Феномен повторювався і на них, тобто телегенія раз у раз мала місце, хоч наукового пояснення це явище тоді не одержало. Пояснення не було знайдено і потім, бо, по волі якихось, зацікавленних у цьому сил, досліди було зупинено, а їх результати були ретельно утаємничені, а в більшості згодом вилучені та знищені.
Поки що відомі лише два дослідника телегенії (інші не розкриті до цього часу). Це сучасники та колеги Чарльза Дарвіна професори Макс Флінт і Фелікс Ледантек, який залишив книгу (видано її переклад “Инвалид, эволюция, наследственность и неодарвинисты”. М.1899г.). Викладені вище досліди про перші кроки цієї, засекреченої зараз науки, взяті з цієї книги – гл. 24, яка так і називається: “Телегения, - или влияние первого самца”(ст.244).
З практики селекціонерів цьому явищу абсолютно не здивувалися собаководи. З давніх давен їм відомо, що якщо навіть абсолютно породиста сука, хоча б раз зв’яжеться з безпородним кобелем, і навіть, якщо при такій випадковій в’язці, зачаття і щенят не буде, то у майбутньому від такої суки породистих щенят чекати зайво, навіть від самого породистого кобеля. Про це знає кожен досвідчений собаковод і навіть аматор початківець з досвіду і вимог друзів.
У кінці XIX ст. Шоковані сучасники М.Флінта і Ф.Ледантека приставали до фізіологів усього світу, з одним і тим же питанням: ”Чи не розповсюджений ефект телегенії на людей?”.
Однак вчених вже не треба було підганять. Почались інтенсивні фізіо-антропо-соціологічні і статистичні пошуки і навіть досліди, якщо звичайно така можливість припадала. І зовсім скоро безпристрасна наука твердо заявила:
“Ефект телегенії розповсюджений на людей, і навіть у багато дужче вираженій формі, ніж серед тварин. ” Тут враз і впала завіса загальної секретності на досліди разом з активними наклепами на Дарвінізм, як від церкви і богословів, так і багатьох вчених саме лівої інтернаціоналістської троцкісько-юдейської та юдо-християнської орієнтації.
Але ж нема нічого тайного, що згодом не стало б явним. Сувора дійсність сучасності все одно підвела вчених до цієї проблеми, навіть якщо б і не було у XIX столітті того випадку з зебрами. У XX столітті, з розвитком засобів комунікації, можливості в’язки серед людей неймовірно зросли, у тому числі і міжрасові. Результати цього не бачить хіба що сліпий.
У БСЭ 1956 т.42 с 137 у статті телегенез, про відкриття її на початку XIX ст. надано:
“Зустрічаються випадки впливу статевих елементів чоловіка на жіночий організм, коли у потомстві материнської особи, у наступні роки від єднання з іншою особою, з’являються ознаки властиві можу попереднього єднання. Наявні факти не дозволяють зводити вплив лише статевих елементів можа у процесі зачаття та лише до злиття їх з жіночою яйцеклітиною. Їх вплив набагато ширший, вони можуть змінювати обмін у тканинах статевих органів жінки і через сектерорний обмін діяти на весь жіночий організм у цілому.”
У статті БСЭ 1976р. т.25 с388 ”Телегонія”, скороченій лише до трьох речень, вже інше:”Точні генетичні експерименти багатьох вчених у кінці 19 в. Не підтвердили Т.(телегенію)”.
Після відкриття кордонів для великих міжнародних міроприємств (олімпіад) на терені Союзу неймовірно зросло народження дітей негроїдного типу, при тому, що жінки мали випадковий і безплідний контакт з неграми кілька років до того, завагітніли від своїх білих чоловіків, але по невідомим їм причинам дитя вийшло “ні в матір ні в отця а в чорного молодця”. Відомі навіть випадки, коли за гріхи матері розплачувалась негроїдом дочка, яка ні разу у житті, живучи у Сибіру навіть в очі не бачили негра і одружилась незайманою.
Матері і батьки відмовляються від таких дітей у роддомі, заявляючи про відмову, хоч аналіз крові і інших ознак вказував на дійсність батьків, разом з ознакою міжрасового злучення.
На прикладі статевих зв’язків жінок білих з неграми вона виявляється у найяскравіше видимому обличчі. Гостре шило телегенії від міжрасового сексу вилазить з мішка таємності у дуже явній формі, добре зовнішньо видимій по передачі расових ознак.
А чи не передаються невидимі, внутрішні ознаки чи риси батька?
Так! Передаються і навіть вірніше ніж зовнішні! Це раз-у-раз не просто відмінний, але і дуже небезпечний, іноді страшний своїми наслідками і занадто вагомий фактор.
Себто зовсім не однаково, які у дівчини чи жінки були секс партнери, тобто, як вона стала жінкою і матір’ю дитини, народженої у вірному шлюбі від законного чоловіка.
Якраз до цього висновку підійшла наука телегенії, коли на неї наклали “Табу” суто агресивні, космополітично-інтернаціонально-революційні сили з галасом проти расизму, коли усі написані і навіть видані книги були досить ретельно вилучені зі сховищ і винищені. Так, як історія етрусків у 12 томах, яку бачив Страбон, а назви глав ретельно занотував Пліній Старший була винищена геть, хоч давніша книга Й.Флавія “Юдейська війна” збережена.
Так само усі державні злодії винищують свідків, вимагають демократії бо вона дає можливість уникнути суду користуючись відсутністю документів, аби все залишилось їм на користь.
Виникає питання. А якщо приїзжий молодець був наркоманом алкоголіком, генетичним виродком, гомосексуалістом, чи психопатом з церебральними вадами? А якщо разом і передасть із “привітом” від усіх шізоїдних та олігофренічних міастенічних та інших психопатологій…
Не будемо приховувати. Деякі стрункі моделі (чого?) з подіумів усього світу, та панелей Лондону і Парижу, здатні подарувати свому мужу весь такий коктейль, як подарунок без запису у контракті, разом зі своєю чарівною фігурою. Інша у дурості і недосвідченості, за кумпанію з подругою переспала з якимсь чуваком чи “панком” лише раз, і навік одержала ”привіт шізо-гомосека” для своєї майбутньої сім’ї. От і виходить згодом, що здавалося б зовні нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, і батьків невістки, в цілий букет таких “привітів від шізів, церебропсихопатів, мазохистів і гомосеків”.
Ось чому усі позитивні релігії світу (крім христоюдизму, який і саму богородицю Мару подарував Йосипу з привітом від “духа святого”) у один голос відстоюють саме необхідність збереження дівочої недоторканості і особливо жіночої вірності у своїх звичаях і моралі народу.
Ось чому, в усіх духовно розвинутих народів, блудниць зневажали, прив’язували до ганебного стовпа, побивали камінням у смерть, виганяли самі батьки з хат, а громади з сіл…
Однак, суть телегенії, ще до її наукового визначення вже вже знали наші давні пращури і тому суворо карали блудниць і не лише у давні часи. Ще у довоєнні часи у селах Сіверщини, Полісся, Кубані, Алтаю та Зеленого Клину розпутницям, що віддалися невідомо кому, мазали дьогтем ворота, ставлячи клеймо на усю сім’ю. Завдяки високій духовній культурі звичаїв і високої моралі, аж до хрещення на Святій орійській Русі міжрасового блуду не було зовсім.
Люди наших орійських сіл взнали про блудниць лише після примусового хрещення, саме з Біблії, де сама праматір жидів Сарра по раді свого брата її гвалтівника Авраама займалась проституцією за гроші та посади саме для нього – сутенера при дворі фараона Єгіпту…
Усі люди з народження не однакові, ні по фізичним, ні по розумовим здатностям, ні по психічним, ні по моральним засадам і абсолютно різні по генетичним ознакам. Генетика давно визначила, що генотип усіх людей, крім однояйцевих близнюків, різний і ймовірність повторення серед людства нижча за один випадок на стократне населення усієї земної кулі.
Юдохристова церква нівечить розум кожної людини. Її попи, замість звичаїв народу, його міфів давніх і здобутих знань, викривати людям Русі генетичний механізм злочинного винищення корінного народу, кличуть людей до рабської моралі віддання задарма не лише сорочки а і тіла, ставлячи дівчині у мить вінчання прикладом Сару та Мару, що до шлюбу мали у лоні “від духа святого”, і що цім не треба дивуватися а прийняти належне за вірою…
Початок цієї історії, з утаємниченим розділом у науці про фізіологію людини, постав понад 150 літ тому, коли головною тягловою і транспортною силою були домашні коні.
Завезені задля освоєння Центральної Африки, коні витримували жару континенту і множились лише на півночі та півдні, швидко гинучи від жари у центральній субтропічній та тропічній частині цього континенту. Конезаводчики почали шукати шляхи по виведенню порід коней, гідних для екваторіальних зон освоюваних континентів Старого та Нового світу.
От якби злучити коня з зеброю. Дуже принадно, бо зебра добре переносить найдужчу спеку, однак не одомашнюється. Праця закипіла як з породистими кобилами, так і з зебрами, самцями і самками, активним прямим і штучним різновидом парування тварин.
Хоча злучення повторювали сотні разів, жодного зачаття від самців зебр у кобил і відповідно у самок зебр з жеребцями не відбулося. У цьому не було нічого дивного. На той час вчений світ вже добре знав про хромосомну не сумісність. Конезаводчики махнули на це рукою і досліди припинили, зайнявшись злученням коней з віслюками для випуску мулів.
Ніхто б про це і не згадав згодом, якби через кілька років не сталося неймовірне. У кобил, побувавших безплідно під самцями зебра, після в’язки зі звичайними жеребцями, раптом стали народжувати напівполосаті жеребчики! З чого б це? Самець породистий жеребець, мати – кобила чистокровних мастей і кольорів, а діти - полосаті напівзебри.
І сталося це через кілька років після народження нормальних лошат в умовах суворого обмеження і нагляду, який завжди найретельніше забезпечений на кожному конезаводі.
Науковий світ був просто шокований і не одним, а кількома такими результатами.
Незвичайне явище було назване – Телегенезом (Телегоном).
Почались досліди з іншими тваринами. Феномен повторювався і на них, тобто телегенія раз у раз мала місце, хоч наукового пояснення це явище тоді не одержало. Пояснення не було знайдено і потім, бо, по волі якихось, зацікавленних у цьому сил, досліди було зупинено, а їх результати були ретельно утаємничені, а в більшості згодом вилучені та знищені.
Поки що відомі лише два дослідника телегенії (інші не розкриті до цього часу). Це сучасники та колеги Чарльза Дарвіна професори Макс Флінт і Фелікс Ледантек, який залишив книгу (видано її переклад “Инвалид, эволюция, наследственность и неодарвинисты”. М.1899г.). Викладені вище досліди про перші кроки цієї, засекреченої зараз науки, взяті з цієї книги – гл. 24, яка так і називається: “Телегения, - или влияние первого самца”(ст.244).
З практики селекціонерів цьому явищу абсолютно не здивувалися собаководи. З давніх давен їм відомо, що якщо навіть абсолютно породиста сука, хоча б раз зв’яжеться з безпородним кобелем, і навіть, якщо при такій випадковій в’язці, зачаття і щенят не буде, то у майбутньому від такої суки породистих щенят чекати зайво, навіть від самого породистого кобеля. Про це знає кожен досвідчений собаковод і навіть аматор початківець з досвіду і вимог друзів.
У кінці XIX ст. Шоковані сучасники М.Флінта і Ф.Ледантека приставали до фізіологів усього світу, з одним і тим же питанням: ”Чи не розповсюджений ефект телегенії на людей?”.
Однак вчених вже не треба було підганять. Почались інтенсивні фізіо-антропо-соціологічні і статистичні пошуки і навіть досліди, якщо звичайно така можливість припадала. І зовсім скоро безпристрасна наука твердо заявила:
“Ефект телегенії розповсюджений на людей, і навіть у багато дужче вираженій формі, ніж серед тварин. ” Тут враз і впала завіса загальної секретності на досліди разом з активними наклепами на Дарвінізм, як від церкви і богословів, так і багатьох вчених саме лівої інтернаціоналістської троцкісько-юдейської та юдо-християнської орієнтації.
Але ж нема нічого тайного, що згодом не стало б явним. Сувора дійсність сучасності все одно підвела вчених до цієї проблеми, навіть якщо б і не було у XIX столітті того випадку з зебрами. У XX столітті, з розвитком засобів комунікації, можливості в’язки серед людей неймовірно зросли, у тому числі і міжрасові. Результати цього не бачить хіба що сліпий.
У БСЭ 1956 т.42 с 137 у статті телегенез, про відкриття її на початку XIX ст. надано:
“Зустрічаються випадки впливу статевих елементів чоловіка на жіночий організм, коли у потомстві материнської особи, у наступні роки від єднання з іншою особою, з’являються ознаки властиві можу попереднього єднання. Наявні факти не дозволяють зводити вплив лише статевих елементів можа у процесі зачаття та лише до злиття їх з жіночою яйцеклітиною. Їх вплив набагато ширший, вони можуть змінювати обмін у тканинах статевих органів жінки і через сектерорний обмін діяти на весь жіночий організм у цілому.”
У статті БСЭ 1976р. т.25 с388 ”Телегонія”, скороченій лише до трьох речень, вже інше:”Точні генетичні експерименти багатьох вчених у кінці 19 в. Не підтвердили Т.(телегенію)”.
Після відкриття кордонів для великих міжнародних міроприємств (олімпіад) на терені Союзу неймовірно зросло народження дітей негроїдного типу, при тому, що жінки мали випадковий і безплідний контакт з неграми кілька років до того, завагітніли від своїх білих чоловіків, але по невідомим їм причинам дитя вийшло “ні в матір ні в отця а в чорного молодця”. Відомі навіть випадки, коли за гріхи матері розплачувалась негроїдом дочка, яка ні разу у житті, живучи у Сибіру навіть в очі не бачили негра і одружилась незайманою.
Матері і батьки відмовляються від таких дітей у роддомі, заявляючи про відмову, хоч аналіз крові і інших ознак вказував на дійсність батьків, разом з ознакою міжрасового злучення.
На прикладі статевих зв’язків жінок білих з неграми вона виявляється у найяскравіше видимому обличчі. Гостре шило телегенії від міжрасового сексу вилазить з мішка таємності у дуже явній формі, добре зовнішньо видимій по передачі расових ознак.
А чи не передаються невидимі, внутрішні ознаки чи риси батька?
Так! Передаються і навіть вірніше ніж зовнішні! Це раз-у-раз не просто відмінний, але і дуже небезпечний, іноді страшний своїми наслідками і занадто вагомий фактор.
Себто зовсім не однаково, які у дівчини чи жінки були секс партнери, тобто, як вона стала жінкою і матір’ю дитини, народженої у вірному шлюбі від законного чоловіка.
Якраз до цього висновку підійшла наука телегенії, коли на неї наклали “Табу” суто агресивні, космополітично-інтернаціонально-революційні сили з галасом проти расизму, коли усі написані і навіть видані книги були досить ретельно вилучені зі сховищ і винищені. Так, як історія етрусків у 12 томах, яку бачив Страбон, а назви глав ретельно занотував Пліній Старший була винищена геть, хоч давніша книга Й.Флавія “Юдейська війна” збережена.
Так само усі державні злодії винищують свідків, вимагають демократії бо вона дає можливість уникнути суду користуючись відсутністю документів, аби все залишилось їм на користь.
Виникає питання. А якщо приїзжий молодець був наркоманом алкоголіком, генетичним виродком, гомосексуалістом, чи психопатом з церебральними вадами? А якщо разом і передасть із “привітом” від усіх шізоїдних та олігофренічних міастенічних та інших психопатологій…
Не будемо приховувати. Деякі стрункі моделі (чого?) з подіумів усього світу, та панелей Лондону і Парижу, здатні подарувати свому мужу весь такий коктейль, як подарунок без запису у контракті, разом зі своєю чарівною фігурою. Інша у дурості і недосвідченості, за кумпанію з подругою переспала з якимсь чуваком чи “панком” лише раз, і навік одержала ”привіт шізо-гомосека” для своєї майбутньої сім’ї. От і виходить згодом, що здавалося б зовні нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, і батьків невістки, в цілий букет таких “привітів від шізів, церебропсихопатів, мазохистів і гомосеків”.
Ось чому усі позитивні релігії світу (крім христоюдизму, який і саму богородицю Мару подарував Йосипу з привітом від “духа святого”) у один голос відстоюють саме необхідність збереження дівочої недоторканості і особливо жіночої вірності у своїх звичаях і моралі народу.
Ось чому, в усіх духовно розвинутих народів, блудниць зневажали, прив’язували до ганебного стовпа, побивали камінням у смерть, виганяли самі батьки з хат, а громади з сіл…
Однак, суть телегенії, ще до її наукового визначення вже вже знали наші давні пращури і тому суворо карали блудниць і не лише у давні часи. Ще у довоєнні часи у селах Сіверщини, Полісся, Кубані, Алтаю та Зеленого Клину розпутницям, що віддалися невідомо кому, мазали дьогтем ворота, ставлячи клеймо на усю сім’ю. Завдяки високій духовній культурі звичаїв і високої моралі, аж до хрещення на Святій орійській Русі міжрасового блуду не було зовсім.
Люди наших орійських сіл взнали про блудниць лише після примусового хрещення, саме з Біблії, де сама праматір жидів Сарра по раді свого брата її гвалтівника Авраама займалась проституцією за гроші та посади саме для нього – сутенера при дворі фараона Єгіпту…
Усі люди з народження не однакові, ні по фізичним, ні по розумовим здатностям, ні по психічним, ні по моральним засадам і абсолютно різні по генетичним ознакам. Генетика давно визначила, що генотип усіх людей, крім однояйцевих близнюків, різний і ймовірність повторення серед людства нижча за один випадок на стократне населення усієї земної кулі.
Юдохристова церква нівечить розум кожної людини. Її попи, замість звичаїв народу, його міфів давніх і здобутих знань, викривати людям Русі генетичний механізм злочинного винищення корінного народу, кличуть людей до рабської моралі віддання задарма не лише сорочки а і тіла, ставлячи дівчині у мить вінчання прикладом Сару та Мару, що до шлюбу мали у лоні “від духа святого”, і що цім не треба дивуватися а прийняти належне за вірою…
пʼятницю, 26 червня 2009 р.
Відповідь на статтю "Разом їх багато... " авторки Ярослави МУЗИЧЕНКО
Люблю платних дівчат. Вони беруть гроші та відробляють їх.
Безплатні дівчата грошей не беруть і, відповідно, не відробляють.
...Ніякого задоволення...
Я полюбив Ярославу Музиченко. Це вона сотворила статтю „Разом їх багато...” для газети „Україна молода” (20 червня 2009 року, стор. 8, 9). Полюбив Ярославу прочитавши написану (відроблену) статтю.
І неважливо, що Ярослава не повстидалася підписати статтю власним ім'ям. Бо це ім'я володарки мого серця дуже вдале. Ім'я символічне! Це ім'я керівнички українських націоналістів Ярослави Стецько (Ярослави Музики). А Ярослава Музиченко пише саме на тему українського націоналізму, расизму, шовінізму, нетерпимості, ксенофобії, самохвальства, біснуватості...
В розділі „Без правил життя” дівчинка-інтернаціоналістка (інтердєвочка) Ярослава Музиченко бідкається, що... „народжені в незалежній Україні підлітки мало знають і про Гітлера, і про Сталіна”.
Тобто мало знають про расизм і антирасизм.
Доповнимо кохану Ярославу: ...мало знають про мох на стовбурі. Це мох гітлерівського расизму на дереві жидівського расизму. Це 10-річний гітлерівський мох на 2500-річному жидівському дереві.
Вождь (фюрер) жидів епохи вавілонського полону, Ездра, запроваджує серед ізраїльтян такі расові закони, які за своєю жорстокістю стократ перевершують расові закони Гітлера.
Звичне явище: гітлерівці афішують іктердєвочку (предтечу Ярослави), — для наочності. Вона знається з жидами
Нюрнберзькі закони Гітлера передбачають особливий статус метисів,
напівжидів, тобто дітей від расово різних батьків. Більше того, расові закони Третього рейху приймаються у вересні 1935 року з внесенням у них в листопаді 1935-го року поправки про належність до єврейства дітей від різних (расово) батьків. Ці закони набувають чинності лише через 9 місяців, потрібних для зачаття дитини і виношування в лоні матері. Іншими словами, — кожному дається можливість уникнути змішання рас. Тільки народжені починаючи з 1 серпня 1936 року метиси вважаються євреями. Та фюрер Ездра не дає рідним іудеям ані 9 місяців, ані 9 днів, ані 9 годин. Не будьмо голослівні. Нехай Біблія покаже себе у всій красі. Особливо ж нехай це зробить лагідний Ездра з однойменної біблійної книги, глава 9, вірш 1 -15, та глава 10, вірш 1-12:
„ ...Цей народ, Ізраїль, і священики та левити, не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами, від хананеян, ієвусян, моавітян, єгиптян та амореян, бо побрали з їх дочок собі та своїм синам, змішалося святе насіння з народами цих країв, а рука зверхників та представників була перша в цьому спроневіренні... І роздер я плаща на собі і рвав я волосся на голові своїй і сидів я остовпілий... А тепер що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповіді твої, які ти наказав через своїх рабів пророків, говорячи: цей край, що ви йдете посісти, цей край нечистий через нечистість народу цих країв, через їхні гидоти, що наповнили його від краю до краю своєю нечистю. А тепер дочок своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочок не беріть для своїх синів... І тепер ми не ламатимемо заповіді твої і не посвоячимося з цими мерзотними народами. А якщо не так, то розгніваєшся на нас аж до вигублення нас, так щоб ніхто не позостався і не врятувався. Ось ми в провині стоїмо перед тобою... А коли Ездра молився та сповідався, плакав та припадав перед Божим домом, зібрався до нього з Ізраїля дуже великий збір, — чоловіки, жінки і діти. І сказав до нього: „Ми спроневірилися нашому Богові, бо взяли ми чужинок собі за жінок. Але є ще надія для Ізраїля в цьому. А тепер складемо заповіта Богові, що випровадимо від себе всіх жінок та народжене від них. І заприсягаємось про виконання цих слів... І встав священик Ездра та й сказав до них: „Ви спроневірилися і взяли чужинок за жінок, щоб побільшити провину Ізраїля. А тепер повиніться Господеві Богові і віддаліться від народів цього краю та від тих чужих жінок. І відповіла громада: „Так, за словом твоїм чинити будемо...”
Сподвижник Ездри, оберштурмбанфюрер Неємія (його книга в Біблії йде за книгою Ездри) стоїть на тих же позиціях, що й Ездра, — як і належить істинному сподвижнику:
„ ...А Ізраїлеве насіння відділилося від усіх чужинців, і поставали й визнавали гріхи свої та провини своїх батьків...” (Неємії,9:2) „ ... І сталося, як почули вони Закон, то відділили від Ізраїля все чуже...” (Неємії,13: 3) „ ... І очистив я їх від усього чужого. І встановив черги для священників та левітів, кожного в службі їх...” (Там само)
Ярослава зосереджує увагу мільйонної читацької аудиторії на «біснуватих» українських язичниках (під керівництвом Галини Лозко) щоб відволікти увагу від «чудових» ізраїльтян.
Біблія розпалює расову та національну ворожнечу. Це передбачено статтею 161 Кримінального кодексу України і карається позбавленням волі на строк до 5 років. Проте на Біблії присягає президент, Біблію нав'язано школі (всупереч статті 35 Конституції), Біблія в кожній книгарні та книгозбірні... Стоп! Не в кожній книгарні. В „Українській язичницькій книгарні”, чи не єдиній такого роду в Україні (Київ, пл. Слави, ТЦ „Навігатор”) немає людиноненависницької Біблії. Зате є книги про „національну віру” (в лапки взято Ярославою) і „Моя боротьба” Гітлера! Неподобство! (Вочевидь, Ярослава звернула увагу, що книга Гітлера не мюнхенського і не московського видання, а харківського. Чи з`явилася б «Моя боротьба» без згоди єговообраних організмів України? )
Зникають сумніви, що Ярослава провадить підривну діяльність в Україні — працює на інтереси іноземної держави Ізраїль.
Підкажу дівчинці, що підривна діяльність проти України передбачена Кримінальним кодексом. Це. стаття 111. Державна зрада. — Карається позбавленням волі терміном від десяти до п'ятнадцяти років.
У розділі „Росія мавпує Європу, „патріоти” — Росію” жіночка упосліджує українців. Насправді показує своє невігластво. А, може, відробляє — додає комусь оргазму.
Бо не десь, а саме в Україні (не в Англії чи Росії) автор-українець (не англієць і не француз) видав українською (не німецькою) книгу „Кримінальна Біблія” з докладним аналізом біблійної злочинності. Цю „Кримінальну Біблію” не читають, а вивчають в Україні.
Саме в Україні автор-українець (не поляк і не італієць) видав українською (не шведською) книгу „Зраджений Іуда і Леся Українка” з докладним аналізом (і схваленням) Лесиного антихристиянства. Може, лояльна до християнізму Ярослава назве й Лесю Українку біснуватою? Одна дівчинка пробувала це зробити. Соломія Павличко. Тільки й того, що пробувала. Зазіхання на святе не завжди минає безслідно. Все в руках Сварожих.
Відробляючи, Ярослава збивається з ніг (ніженьок).
Жіночка бідкається, що СБУ і МВС заплющують очі на неподобства українців.
Заспокою кохану: СБУ і МВС не заплющують очі, а ховають голови в пісок як страуси. Бо жидівська короста на тілі Світу спадає починаючи саме з України.
Ярослава пише: УПА ніколи не волала: „Україна для Українців!”, натомість у ній воювали татари і євреї, узбеки, албанці й представники багатьох інших народів.
По-перше, представники інших народів не могли не воювати в УПА проти совєтів. Бо під час відступу Гітлера та наступу Сталіна всі, хто був на окупованих територіях, були потенційними зрадниками. Їх чекали концтабори в «прєкрасной странє совєтов». І якщо не страх перед большевицькими концтаборами, то страх втратити невизнану большевиками приватну справу (майно) спрямовував представників інших народів до лав УПА. Коли українці йшли боронити свою землю-матінку Україну, то жиди йшли боронити свій бізнес на українській землі. Бо не всі могли виїхати подалі від гітлеро-сталінського братства як, наприклад Томас Манн чи Ліон Фейхтвангер.
Якщо більша частина окупованих Гітлером українських земель належала до рейхскомісаріату „Україна” (з вересня 1941р.), тобто перебувала властиво поза рейхом, то галицькі землі, зокрема Львів, у складі Генерального Губернаторства (окупована Гітлером Польща) приєднано до так званої Великої Німеччини, фактично до рейху.
Сучасний львівський дослідник Богдан Климчак (після Олени Степанів — ровесниці рейху) оприлюднив офіційні статистичні дані (1942 року, перевидано 1943 року) про економічний стан окупованого Львова 1942 року. Привертає увагу непомірно велика частка жидівських підприємств. Серед 5313 малих підприємств Львова було 58 німецьких (1%), 554 українських (10%), 942 польських (18%) і 3769 жидівських (71%). Значить, „гнобителі” жидів німці не тільки співіснували з „пригнобленими” жидами, але й ЗАЛЕЖАЛИ від „богообраних”, в чиїх руках під час німецької окупації перебувало майже три чверті виробництва товарів широкого вжитку (подроб. див. О. Степанів, „Сучасний Львів”, та Б. Климчак, „Оаза-гора”, видання третє, ст. 93)
По-друге, кредо „Україна для українців” проголосив ще Микола Міхновський у Програмі Революційної Української партії (РУП) — за півстоліття до УПА. Нащо українським націоналістам середини 20 століття проголошувати (волати, за Ярославою) гасло, яке стало програмним, органічним ще на початку 20 століття. Це однаково, що комуноїди і комсомольці епохи Брєжнєва волають програмне гасло (комуноїдів) півстолітньої давності (революції 1917 року): „долой царя! долой врємєнноє правітєльство!” В епоху Брєжнєва „долой царя!” увійшло в кістки і кров комуноїдів. Їм треба прогрес: „Дайош комунізм!”
Стаття Ярослави Музиченко з'явилась напередодні 22 червня. Вочевидь, стаття готувалась до чергової річниці початку гітлерівсько-сталінської війни 1941 року.
Відомо, що політика Гітлера не антисемітська, а саме антихозарська. Хозари, або ашкеназі — суміш іудеїв-семітів з хозарами (тюркським племенем). Публікація «Ашкенази і сефарди, етнокультурна спільність єврейського народу» в українському журналі «Людина і Світ» за жовтень 2001 року подає відомості про чисельність ашкеназів перед Другою Світовою війною 90% від усієї кількості іудеїв у світі. Семіти за спиною Гітлера — хозари за спиною Сталіна. Гітлер очищав не так німецьку, як жидівську кров.
Зауважимо, що Ярослава писала статтю не за один день. Тобто стаття готувалась декілька тижнів, можливо й місяць. Якраз місяць перед появою статті Ярослави доктор Каганець отримав особисто в руки книгу „Просвітитель” Каганець”, де показано, що Каганець робить з Ісуса арійця і сприяє антирасизму українців та расизму жидів. Цю книгу Каганець купив особисто у автора на конференції „Буття українців” 16 травня (Київ, вул. Кіквідзе, 32). „Просвітитель” Каганець” — критика праць Каганця, зокрема його „Арійського стандарту”.
Цікаво, що Ярослава не згадує Каганця. Це неприємно, бо не згадуючи Каганця кохана сприяє жидівському расизму.
___________________________________________________________________________________________________________
Йшлося про статтю в газеті „Україна Молода”.
Нагадаємо, що 1917 року засновано профранцузьку масонську ложу „Молода Україна” (див. Енциклопедія Українознавства”, стаття „Масонство”). Ця ложа провадила політику, згідно з якою „...ніякої незалежної України не може бути” (див. професор Сорбонни та Львівського університету імені Франка Володимир Косик, „Україна та Франція”, розділ „Діяльність „Молодої України”).
Висновок: „Україна Молода” = „ Молода Україна”?
Юрій Доладний
Безплатні дівчата грошей не беруть і, відповідно, не відробляють.
...Ніякого задоволення...
Я полюбив Ярославу Музиченко. Це вона сотворила статтю „Разом їх багато...” для газети „Україна молода” (20 червня 2009 року, стор. 8, 9). Полюбив Ярославу прочитавши написану (відроблену) статтю.
І неважливо, що Ярослава не повстидалася підписати статтю власним ім'ям. Бо це ім'я володарки мого серця дуже вдале. Ім'я символічне! Це ім'я керівнички українських націоналістів Ярослави Стецько (Ярослави Музики). А Ярослава Музиченко пише саме на тему українського націоналізму, расизму, шовінізму, нетерпимості, ксенофобії, самохвальства, біснуватості...
В розділі „Без правил життя” дівчинка-інтернаціоналістка (інтердєвочка) Ярослава Музиченко бідкається, що... „народжені в незалежній Україні підлітки мало знають і про Гітлера, і про Сталіна”.
Тобто мало знають про расизм і антирасизм.
Доповнимо кохану Ярославу: ...мало знають про мох на стовбурі. Це мох гітлерівського расизму на дереві жидівського расизму. Це 10-річний гітлерівський мох на 2500-річному жидівському дереві.
Вождь (фюрер) жидів епохи вавілонського полону, Ездра, запроваджує серед ізраїльтян такі расові закони, які за своєю жорстокістю стократ перевершують расові закони Гітлера.
Звичне явище: гітлерівці афішують іктердєвочку (предтечу Ярослави), — для наочності. Вона знається з жидами
Нюрнберзькі закони Гітлера передбачають особливий статус метисів,
напівжидів, тобто дітей від расово різних батьків. Більше того, расові закони Третього рейху приймаються у вересні 1935 року з внесенням у них в листопаді 1935-го року поправки про належність до єврейства дітей від різних (расово) батьків. Ці закони набувають чинності лише через 9 місяців, потрібних для зачаття дитини і виношування в лоні матері. Іншими словами, — кожному дається можливість уникнути змішання рас. Тільки народжені починаючи з 1 серпня 1936 року метиси вважаються євреями. Та фюрер Ездра не дає рідним іудеям ані 9 місяців, ані 9 днів, ані 9 годин. Не будьмо голослівні. Нехай Біблія покаже себе у всій красі. Особливо ж нехай це зробить лагідний Ездра з однойменної біблійної книги, глава 9, вірш 1 -15, та глава 10, вірш 1-12:„ ...Цей народ, Ізраїль, і священики та левити, не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами, від хананеян, ієвусян, моавітян, єгиптян та амореян, бо побрали з їх дочок собі та своїм синам, змішалося святе насіння з народами цих країв, а рука зверхників та представників була перша в цьому спроневіренні... І роздер я плаща на собі і рвав я волосся на голові своїй і сидів я остовпілий... А тепер що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповіді твої, які ти наказав через своїх рабів пророків, говорячи: цей край, що ви йдете посісти, цей край нечистий через нечистість народу цих країв, через їхні гидоти, що наповнили його від краю до краю своєю нечистю. А тепер дочок своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочок не беріть для своїх синів... І тепер ми не ламатимемо заповіді твої і не посвоячимося з цими мерзотними народами. А якщо не так, то розгніваєшся на нас аж до вигублення нас, так щоб ніхто не позостався і не врятувався. Ось ми в провині стоїмо перед тобою... А коли Ездра молився та сповідався, плакав та припадав перед Божим домом, зібрався до нього з Ізраїля дуже великий збір, — чоловіки, жінки і діти. І сказав до нього: „Ми спроневірилися нашому Богові, бо взяли ми чужинок собі за жінок. Але є ще надія для Ізраїля в цьому. А тепер складемо заповіта Богові, що випровадимо від себе всіх жінок та народжене від них. І заприсягаємось про виконання цих слів... І встав священик Ездра та й сказав до них: „Ви спроневірилися і взяли чужинок за жінок, щоб побільшити провину Ізраїля. А тепер повиніться Господеві Богові і віддаліться від народів цього краю та від тих чужих жінок. І відповіла громада: „Так, за словом твоїм чинити будемо...”
Сподвижник Ездри, оберштурмбанфюрер Неємія (його книга в Біблії йде за книгою Ездри) стоїть на тих же позиціях, що й Ездра, — як і належить істинному сподвижнику:
„ ...А Ізраїлеве насіння відділилося від усіх чужинців, і поставали й визнавали гріхи свої та провини своїх батьків...” (Неємії,9:2) „ ... І сталося, як почули вони Закон, то відділили від Ізраїля все чуже...” (Неємії,13: 3) „ ... І очистив я їх від усього чужого. І встановив черги для священників та левітів, кожного в службі їх...” (Там само)
Ярослава зосереджує увагу мільйонної читацької аудиторії на «біснуватих» українських язичниках (під керівництвом Галини Лозко) щоб відволікти увагу від «чудових» ізраїльтян.
Біблія розпалює расову та національну ворожнечу. Це передбачено статтею 161 Кримінального кодексу України і карається позбавленням волі на строк до 5 років. Проте на Біблії присягає президент, Біблію нав'язано школі (всупереч статті 35 Конституції), Біблія в кожній книгарні та книгозбірні... Стоп! Не в кожній книгарні. В „Українській язичницькій книгарні”, чи не єдиній такого роду в Україні (Київ, пл. Слави, ТЦ „Навігатор”) немає людиноненависницької Біблії. Зате є книги про „національну віру” (в лапки взято Ярославою) і „Моя боротьба” Гітлера! Неподобство! (Вочевидь, Ярослава звернула увагу, що книга Гітлера не мюнхенського і не московського видання, а харківського. Чи з`явилася б «Моя боротьба» без згоди єговообраних організмів України? )
Зникають сумніви, що Ярослава провадить підривну діяльність в Україні — працює на інтереси іноземної держави Ізраїль.
Підкажу дівчинці, що підривна діяльність проти України передбачена Кримінальним кодексом. Це. стаття 111. Державна зрада. — Карається позбавленням волі терміном від десяти до п'ятнадцяти років.
У розділі „Росія мавпує Європу, „патріоти” — Росію” жіночка упосліджує українців. Насправді показує своє невігластво. А, може, відробляє — додає комусь оргазму.
Бо не десь, а саме в Україні (не в Англії чи Росії) автор-українець (не англієць і не француз) видав українською (не німецькою) книгу „Кримінальна Біблія” з докладним аналізом біблійної злочинності. Цю „Кримінальну Біблію” не читають, а вивчають в Україні.
Саме в Україні автор-українець (не поляк і не італієць) видав українською (не шведською) книгу „Зраджений Іуда і Леся Українка” з докладним аналізом (і схваленням) Лесиного антихристиянства. Може, лояльна до християнізму Ярослава назве й Лесю Українку біснуватою? Одна дівчинка пробувала це зробити. Соломія Павличко. Тільки й того, що пробувала. Зазіхання на святе не завжди минає безслідно. Все в руках Сварожих.
Відробляючи, Ярослава збивається з ніг (ніженьок).
Жіночка бідкається, що СБУ і МВС заплющують очі на неподобства українців.
Заспокою кохану: СБУ і МВС не заплющують очі, а ховають голови в пісок як страуси. Бо жидівська короста на тілі Світу спадає починаючи саме з України.
Ярослава пише: УПА ніколи не волала: „Україна для Українців!”, натомість у ній воювали татари і євреї, узбеки, албанці й представники багатьох інших народів.
По-перше, представники інших народів не могли не воювати в УПА проти совєтів. Бо під час відступу Гітлера та наступу Сталіна всі, хто був на окупованих територіях, були потенційними зрадниками. Їх чекали концтабори в «прєкрасной странє совєтов». І якщо не страх перед большевицькими концтаборами, то страх втратити невизнану большевиками приватну справу (майно) спрямовував представників інших народів до лав УПА. Коли українці йшли боронити свою землю-матінку Україну, то жиди йшли боронити свій бізнес на українській землі. Бо не всі могли виїхати подалі від гітлеро-сталінського братства як, наприклад Томас Манн чи Ліон Фейхтвангер.
Якщо більша частина окупованих Гітлером українських земель належала до рейхскомісаріату „Україна” (з вересня 1941р.), тобто перебувала властиво поза рейхом, то галицькі землі, зокрема Львів, у складі Генерального Губернаторства (окупована Гітлером Польща) приєднано до так званої Великої Німеччини, фактично до рейху.
Сучасний львівський дослідник Богдан Климчак (після Олени Степанів — ровесниці рейху) оприлюднив офіційні статистичні дані (1942 року, перевидано 1943 року) про економічний стан окупованого Львова 1942 року. Привертає увагу непомірно велика частка жидівських підприємств. Серед 5313 малих підприємств Львова було 58 німецьких (1%), 554 українських (10%), 942 польських (18%) і 3769 жидівських (71%). Значить, „гнобителі” жидів німці не тільки співіснували з „пригнобленими” жидами, але й ЗАЛЕЖАЛИ від „богообраних”, в чиїх руках під час німецької окупації перебувало майже три чверті виробництва товарів широкого вжитку (подроб. див. О. Степанів, „Сучасний Львів”, та Б. Климчак, „Оаза-гора”, видання третє, ст. 93)
По-друге, кредо „Україна для українців” проголосив ще Микола Міхновський у Програмі Революційної Української партії (РУП) — за півстоліття до УПА. Нащо українським націоналістам середини 20 століття проголошувати (волати, за Ярославою) гасло, яке стало програмним, органічним ще на початку 20 століття. Це однаково, що комуноїди і комсомольці епохи Брєжнєва волають програмне гасло (комуноїдів) півстолітньої давності (революції 1917 року): „долой царя! долой врємєнноє правітєльство!” В епоху Брєжнєва „долой царя!” увійшло в кістки і кров комуноїдів. Їм треба прогрес: „Дайош комунізм!”
Стаття Ярослави Музиченко з'явилась напередодні 22 червня. Вочевидь, стаття готувалась до чергової річниці початку гітлерівсько-сталінської війни 1941 року.
Відомо, що політика Гітлера не антисемітська, а саме антихозарська. Хозари, або ашкеназі — суміш іудеїв-семітів з хозарами (тюркським племенем). Публікація «Ашкенази і сефарди, етнокультурна спільність єврейського народу» в українському журналі «Людина і Світ» за жовтень 2001 року подає відомості про чисельність ашкеназів перед Другою Світовою війною 90% від усієї кількості іудеїв у світі. Семіти за спиною Гітлера — хозари за спиною Сталіна. Гітлер очищав не так німецьку, як жидівську кров.
Зауважимо, що Ярослава писала статтю не за один день. Тобто стаття готувалась декілька тижнів, можливо й місяць. Якраз місяць перед появою статті Ярослави доктор Каганець отримав особисто в руки книгу „Просвітитель” Каганець”, де показано, що Каганець робить з Ісуса арійця і сприяє антирасизму українців та расизму жидів. Цю книгу Каганець купив особисто у автора на конференції „Буття українців” 16 травня (Київ, вул. Кіквідзе, 32). „Просвітитель” Каганець” — критика праць Каганця, зокрема його „Арійського стандарту”.
Цікаво, що Ярослава не згадує Каганця. Це неприємно, бо не згадуючи Каганця кохана сприяє жидівському расизму.
___________________________________________________________________________________________________________
Йшлося про статтю в газеті „Україна Молода”.
Нагадаємо, що 1917 року засновано профранцузьку масонську ложу „Молода Україна” (див. Енциклопедія Українознавства”, стаття „Масонство”). Ця ложа провадила політику, згідно з якою „...ніякої незалежної України не може бути” (див. професор Сорбонни та Львівського університету імені Франка Володимир Косик, „Україна та Франція”, розділ „Діяльність „Молодої України”).
Висновок: „Україна Молода” = „ Молода Україна”?
Юрій Доладний
Підписатися на:
Дописи (Atom)